Національно-патріотичне виховання учнівської молоді

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті

Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.

        Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.

              Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і молоді.

                В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації. Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті про тривалі державницькі традиції України.

Конституція України для учнів

Розділ І

Загальні засади

Стаття 1

Україна є суверена і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2

Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 3

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 4

В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначається законом.

Стаття 5

Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і зміцнювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурпованою державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 6

            Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

            Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 7

            В Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування.

Стаття 8

            В Україні визначається і діє принцип верховенства права.

            Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

            Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9

            Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

            Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 10

            Державною мовою в Україні є українська мова.

            Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

            В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших умов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Стаття 11

            Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної ,культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12

            Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Стаття 13

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх об’єктів  права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14

            Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

            Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державною виключно відповідно до закону.

Стаття 15

            Суспільне життя в Україні гарантується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

            Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.

            Цензура заборонена.

            Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Стаття 16

            Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги га території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.

Стаття 17

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані  для обмеження прав  і свобод громадянина або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Сил України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Стаття 18

            Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Стаття 19

            Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

            Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та осіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 20

            Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

            Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

            Великий Державний Герб України – встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

            Головним елементом великого  Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

            Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

            Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційно складу Верховної Ради України.

            Столицею України є місто Київ.

Розділ ІІ

Права, свободи та обов’язки людини і громадянина

Стаття 21

            Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

            Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22

            Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

            Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

            При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Стаття 23

            Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки й чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти й професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановлення певних пільг; створення умов, які дають можливість жінкам поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 25

            Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

            Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

            Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 26

            Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

            Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок в порядку, встановленому законом.

Стаття 27

            Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28

            Кожен має право на повагу до його гідності.

            Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29

            Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

            Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленим законом.

            У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

            Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

            Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

            Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 30

            Кожному гарантується недоторканість житла.

            Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

            У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вивчені злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

                                                  Військово-польові збори учнів               

Повідомлення на тематичні ліцейні лінійки:

22 січня - День Соборності України

ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка, яка була проголошена 10 листопада 1918 року і УНР – Українська Народна Республіка, що була проголошена роком раніше –

7 листопада 1917 року відповідно до тексту ІІІ Універсалу, -  

22 січня 1919 року на Софіївському майдані у Києві ухвалили через свої делегації Акт Злуки, тобто об’єднання земель УНР (колишньої території підросійської України) з землями ЗУНР (колишніми територіями підавстрійської України) в єдину УНР.

З цього часу територія ЗУНР стала іменуватися ЗОУНР (Західна область УНР). ЗОУНР зберігала згідно Акту Злуки свої державні структури (законодавчі, виконавчі, судові, військові і т. д.) сукупно з повноцінним виконанням їхніх функцій. Злука (соборність) українських земель відповідала прагненням більшості українського населення обох частин України і була продиктована актуальною необхідністю об’єднання українських державницьких сил в боротьбі супроти спільних ворогів – ІІ Речі Посполитої Ю. Пілсудського, більшовицької Росії, Добровольчої армії генерала А. Денікіна та інших окупаційних сил. 1919 рік – це спільна боротьба галичан (УГА) і надніпрянців (армія УНР) проти Денікіна і більшовиків: з того часу як УГА змушена була перейти Збруч під ударами переважаючих сил корпусу Ю.Галлера (80 тис. чол.) та інших частин польських інтервентів. Незважаючи на непорозуміння між «галичанами» і «східняками», їхня спільна збройна боротьба була наочним підтвердженням єдності української нації та історично вірного рішення – прийняття Акту Злуки. Варшавський договір Головного отамана С.В. Петлюри з Ю. Пілсудським, підписаний у квітні 1920 року був історично вимушеною для України  акцією, що, по суті, перекреслила Акт Злуки від 22 січня 1919 року. Однак, як свідчать факти історії України ХХ століття жоден документ не зміг перекреслити прагнення українців до соборності і державності, як політично – правового статусу закріплення соборності українських земель. В усьому контексті Акт Злуки від 22 січня 1919 року є історично і актуально незнищенним державотворчим чинником нашої історії.

Підготував учень групи №11 Оліферук Євгеній, учасник гуртка «Історичне краєзнавство»

Герої КРУТ

Після подій в Росії 1917 року почалося пробудження народу України, який брався до боротьби за владу, за свою вільну незалежну державу.

Революційна стихія огортала в першу чергу військо, в якому одна третина армії російської були українці. Вояки піднімали синьо-жовті прапори, маніфестували. На фронтах три мільйони українських вояків чекало розпорядження з Києва. Ні, не чекало, а просило, нетерпляче домагалося. А Київ мовчав. Уряд закликав: "Ми України на багнетах не будемо будувати".

                Вояки розійшлися по своїх домівках. І коли на Київ сунуло військо Муравйова, запізно пролунав IV Універсал Центральної Ради, бо багатомільйонної української збройної сили уже не існувало.

В такий час організовується курінь студентів і учнів. Не було часу на вишкіл. Без вишколу рушили в похід. Рушили не для того, щоб зупинити ворога, оборонити Київ, бо для того потрібно було вдесятеро більше сили. Вирушили, щоб не віддати без бою столицю, щоб змити кров'ю ганьбу, щоб своєю жертвою струснути совість України. Хлопцям не було ще й шістнадцяти років.

Невеличка дерев'яна табличка, прибита до станційного будинку, сповіщала, що потяг доїхав до Крутів. Це були ті самі Крути, які стали зорею нової героїчної доби Української держави

Розвідка виявила, що на станціях Бахмач і Пліски до 3000 москалів, з яких 1500 матросів, два доброї конструкції панцирники. Військом керує Муравйов.

Почали підраховувати свої сили: частина юнацької школи (250 душ), студентський курінь до 300 юнаків.

Стояла зоряна морозяна ніч 28 січня, чулася де-не-де стрілянина. Обабіч залізничного насипу копали землянки. Сотник Лощенко поспіхом приготував "бронепотяг". Це був відкритий вагон, на якому стояла гарматка. Лощенко під'їжджав аж до сусідньої станції Пліски і обстрілював ворожі війська. Його відвага дратувала ворога.

Надходив день 29 січня - день слави. Мороз доходив до 15°. Студентський курінь займав позицію з обох боків високого насипу колії. Біля 10 години ранку розпочався бій. Москалі широкою лавою пішли на курінь. Свистіли кулі, рвалися гранати і шрапнелі, тріщали кулемети. В рядах ворога рідшали чорні постаті, але на їх місце ставали другі. Падали другі, ставали треті.

Дух молодого війська підносив сотник Лощенко, який водив свою фортецю на колесах з гарматою і двома скорострілами від станції до ворожих лав. Але не вистачало набоїв.

         Про перебіг бою говориться у багатьох творах наших письменників.

 "Бій під Крутами" (уривок з поеми Василя Письменного)

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути.

І ту гарячу кров святу

Землі вкраїнській - не забути!

Не встигла молитва долинуть до Бога

Гармати по юних вже б'ють без кінчено...

І падають діти... І раптом: "Підмога!" –

Це радісний крик січового стрільця.

До насипу в Крутах з-під білої пари

З'явився потяг, на якому овва,

Два грізних "максими " й гармата до пари:

А хто там сказав, що нас Бог забува?

Та мало набоїв, замовкли "максими",

Отаман упав на скривавлену твердь,

А губи шепочуть: «Я вбитий не в спину,

Віч-на-віч орлята, зустрінемо смерть».

І ворог здригнувся: "Пора повернути

Дались Муравйову трикляті ці Крути,

Крути не крути - нам весь день не везло.

Та чорний полковник (каратель за фахом),

Пославши під кулі своїх вояків,

На їхню поразку дивився без жаху,

Бо мав яничарів - також козаків,

Червоне козацтво - від крові червоне,

На конях з шаблями летіло туди,

Де діти у шанцях лічили патрони,

Як велети ставши супроти орди.

Мазеп на капусту! Рубай на капусту!

Кубанки у стрічках червоних кричать.

Знать розум під ними вродився не густо

Їм шле Україна прокляття з проклять.

Шість тисяч ворожих, що рвались у Крути,

Навпіл поріділи, а серед снігів

Дітей наших мертвих ординськії круки

Збирали й скидали у крутинський рів.

У звільнений Київ тіла повернулись,

Всього вісімнадцять, отих, що знайшлись,

І плакали люди на кожній із вулиць,

Бо рідні усім їм ті діти були.

Лиш частина студентського куреня врятувалася. Одні, що були на крайньому лівому крилі, минули станцію, яку зайняв ворог. А, ті, що були ближче залізничного насипу, не знали про те, що ворог уже на станції. Вони не здавались. Пробували ще пробитись. Кількох із них закололи матроси штиками. 35 дісталися в полон. Між ними - 7 поранених.

Усіх полонених привезли на станцію. Почався допит і згущання озвірілих червоногвардійців. З нелюдською люттю били прикладами, кулаками, нагаями. Здоровенний червоногвардієць із диким завзяттям висмикнув волосся з голови студента, приговорюючи: "Тепер будеш знати, як руки на пролетарів піднімати. Далі дикун із страшною лайкою вдарив кулаком по окулярах. Розбите скло погрузло в оці. Нещасний просив добити його. "Підожди суду! У нас без суду не можна,» - єхидно посміхався солдат.

У березні 1918 року після звільнення Києва від більшовиків, було вирішено відшукати тіла полеглих під Крутами і поховати в столиці України - Києві. Це було нелегкою справою, бо спільного місця поховання в Крутах не було: більшовики не дозволяли селянам із найближчого села поховати розстріляних І забитих. Окремих селяни хоронили потайки в різних місцях.

Всіх полеглих було знайдено небагато. 19 березня 1918 року приїхав до Києва сумний потяг з віднайденими тілами полеглих. Родичі, друзі, знайомі прийшли розпізнавати тіла. Та пізнати було тяжко. Всі були по звірячому замордовані. Тіла віднайдених крутянських героїв було поховано у спільній могилі на кручі Аскольдового кладовища.

Підготували учні групи №12 Борщ Марія та Єфімчук Дмитро , учасники  гуртка «Історичне краєзнавство».

Під синьо-жовтим прапором свободи

(Сценарій виховного заходу)