Напевно, усі, коли були маленькими дітками, з радістю спостерігали за дивами природи. Наприклад, як купа крихітних, на перший погляд, але сильних духом мурашок будує з малесеньких гілочок собі будинок, як бджоли залітають в квіточку, доторкнувшись до якої, вони швидко вилітають. Коли ти тільки починаєш пізнавати цей світ, такі моменти дуже цікаві. Тоді як діти підростають, у них з’являється безліч різноманітних запитань. Чому травичка зелена, а небо блакитне? Іноді, здавалося б, на прості дитячі питання навіть дорослим тяжко відповісти. Але все ж таки можна знайти хоча б якусь відповідь…

Особисто мені з кожним роком все більше і більше хотілось знати, все частіше виникало «а чому?». Йшли роки, і в якусь мить я помітила, що в моєму запасі є купа питань, але немає жодної точної відповіді. Ось декілька з них.

Чому ми зустрічаємо на своєму життєвому шляху певних людей? Це випадковість? Доля? Чи, можливо, вони з’являються в нашому житті з певним завданням? Для того, аби чомусь навчити, або ж, навпаки, щоб нагородити за добрий вчинок? Мені, здається, що ті люди, які несуть зло в твоє життя, потрібні лише для того, аби навчити в майбутньому цінувати прекрасних людей, яких рано чи пізно ти зустрінеш. Адже завжди після сумного дощу видніється яскрава веселка.

Я, Шевчук Уляна Михайлівна, народилася в мальовничому селі Вовківці, що на Тернопільщині, в сім’ї священика. Я виховувалася Божими заповідями: не вкради, не ображай ближнього, люби своїх батьків.

З самого дитинства я виховувалася в добрі і злагоді. Мене оточували дорогі мені люди, від яких завжди віяло теплом, радістю і добротою. Я знала, що завжди потрібно допомагати ближньому – словом і ділом, не ображати братів наших менших, любити природу. Тому, мабуть, і не випадково я обрала саме цю професію: «Лаборант хіміко-бактеріологічного аналізу; оператор з ветеринарного оброблення тварин» у Плужненському професійному аграрному ліцеї, тому що саме цей заклад готує робітників з даної професії.

Я дуже вдячна своїм батькам, які підтримали мене у виборі професії і завжди відчуваю їхню підтримку.

Ми живемо у жорстокому світі, і дивно що поряд з нами досі існують наші найзаповітніші мрії. А мріяти потрібно, як би важко та складно нам не було…

Як це зробити, я поки що не знаю? Але знаю точно – так веселіше жити, коли поруч з тобою твої найзаповітніші мрії, коли з тобою твій тато Михайло, який щодня дарує своє Боже слово нам чотирьом дітям і своїм односельчанам, мама Юлія, яка працює молодшою медичною сестрою і своєю щирою посмішкою і добротою допомагає хворим.

У світі навколо нас багато всього цікавого та захоплюючого. Кожен може знайти собі щось до душі.

Захоплення людини – це те, що вона робить не тому, що треба, а тому, що їй це подобається. Існує багато речей, які викликають у мене інтерес, проте серед них я хочу виділити спорт, а саме один із видів - армреслінг.

Що це за вид спорту? Слово «армреслінг» походить від злиття двох англійських слів «arm» і «wrestling»; arm — рука, а wrestle, wrestling — запекла боротьба. Армреслінг є одним із видів спортивної боротьби - поєдинок на руках, що проводиться за певними правилами на спеціальних столах.

Чому саме цей вид спорту? Я ж сільська дівчина, ми звикли до важкої роботи. У нас велике господарство, і ми традиційно соєю дружньою сім’єю працюємо на городах, заготовляємо корма для корови, свиней. Руки в мене сильні!!!

Тому я і обрала саме цей вид спорту. Спорт не любить боягузів. Я намагаюсь вчитись, займатися спортом, допомагати людям і мріяти…

Мрії наповнюють наше життя барвами, вони допомагають нам пізнати себе. Ніколи не можна позбавляти себе мрій, бо людина без них існувати не може. Але найголовніше в житті – стати хорошою людиною.

Кожен для себе має вирішити сам – яким бути, щоб потім не ставити самому собі питання: за що мені це все?